Співпраця істориків педуніверситету та полтавських ЗМІ у формуванні історичної пам’яті
Журналісти полтавських електронних і друкованих ЗМІ, серед яких значний відсоток становлять випускники історичного факультету (факультету історії та географії) ПНПУ імені В.Г. Короленка, у публікаціях і телепередачах часто порушують актуальні й злободенні питання історичного минулого, які хвилюють громадськість. У якості консультантів, експертів, учасників передач та інтерв’ю зазвичай виступають викладачі історичних кафедр факультету історії та географії.
Нещодавно до д.і.н., проф., зав. кафедри історії України Людмили Бабенко звернулася журналістка газети «Вечірня Полтава» Ганна Ярошенко, яка на прохання засновниці ГО «Пушкарівський яр» Олександри Супряженко знову порушила хвилюючу для полтавців тему увічнення пам’яті жертв тоталітарних режимів, розстріляних на території колишніх «артилерійських складів» і «червоних казарм» (район сучасних вулиць Баяна, Європейської, Л.Лимана, Гребінки, Пушкарівської, Остапа Вишні).
Уперше тема набула широкого розголосу навесні–влітку 2019 р., коли міська влада запланувала виставити на аукціон для будівництва нового житлового комплексу ділянки згаданої території, де відбувалися розстріли й захоронення жертв Великого терору 1937–1938 рр. і нацистської окупаційної влади. Серед жертв останньої за даними документів було від 5 до 8 тис. євреїв. У червні 2019 р. науковці, музейники, архівісти, представники громадських організацій провели круглий стіл з обговорення проблеми доцільності забудови цієї території, де знаходилися міське кладовище та місця масових розстрілів, та як альтернативи проведення археологічних досліджень місцевості, перезахоронення людських останків та спорудження меморіалу пам’яті жертв тоталітарних режимів.
Людмила Бабенко як на засіданні круглого столу, так і в останньому інтерв’ю й коментарях «Вечірній Полтаві» привернула увагу авторки журналістського матеріалу «Відібрали в людей життя, а тепер намагаються відібрати й пам’ять про них» (№13, 2020 р., 25 березня) до того, що на проблемній території міста в період нацистської окупації знаходилися ще й концтабори для радянських військовополонених. Цю тему Л.Бабенко досліджувала на основі документів з фондів архіву Управління СБУ в Полтавській області та опублікувала кілька статей.
Документально підтверджено не лише локалізацію трьох пересильних концтаборів №№ 151, 205, 231 на цій території, але й факти нелюдських умов і поводження з полоненими, що підпадають під визначення геноциду. Ось свідчення одного з полонених, якому вдалося вижити: «Військовополонені спали прямо на мерзлій землі, харчувалися скверно… Смертність зростала з кожним днем. Щоденно помирали по 100-150 осіб. Померлих на території табору скидали до однієї ями». Тож думка історикині полягає в тому, щоб вивести це питання з тіні комерційних інтересів, запланувати фахове дослідження цієї території для чіткого виокремлення меж масових розстрілів і поховань, спорудити меморіал пам’яті жертвам тоталітарних режимів.
Вихід викладачів-істориків у простір публічної історії є добрим прикладом для студентів-істориків, які набувають компетентностей практичної діяльності у гуманітарній сфері.
