БАБІЙ Андрій Дмитрович

(15 травня 1987 р. – 22 липня 2014 р.)

Випускник 2013 року

Роки навчання: 2008 – 2018   

БАБІЙ Андрій Дмитрович народився 15 травня 1987 року в м. Полтава. В 1994 році пішов до 1-го класу ЗОШ №7 м. Полтави. З дитинства Андрій захоплювався історією України, він багато читав енциклопедій, вивчав життя гетьманів, мріяв стати істориком. І не змінив своїй мрії. В 2008 році він вступив до Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка на історичний факультет. Там він навчався разом з Артемом МЕДВЕДЄВИМ та Олександром ШВАЧКО. 27.06.2013 року він закінчив навчання в університеті.

Нажаль після закінчення навчання він не зміг влаштуватися до школи вчителем, так, як школа в яку він подав документи на працевлаштування була розформована в зв’язку з малою чисельністю учнів.

В грудні 2013 року за покликом свого серця і своїх поглядів він поїхав до Києва, щоб долучитися до участі в Революції гідності. Під час перебування на Майдані приймав активну участь в акціях протесту, в результаті чого отримав дві контузії. У січні 2014 року під час протистояння проти беркуту на вул. Грушевського він отримав тяжку контузію, його врятувала металева каска на голові. Але все одно кров пішла в нього, з вух, носа і він на деякий час втратив свідомість. І в цей момент беркут схопив його і почали витягати його з натовпу щоб відправити в автозак. Андрія спас хлопець з західної України, він вирвав його з рук спецназу і просто кинув в середину натовпу мітингувальників. Таким чином він подарував йому життя. Нажаль ім’я цієї людини я не знаю. Одне знаю точно що він загинув через декілька годин на Грушевського, так Андрій і не зміг подякувати йому за своє спасіння. На превеликий жаль під час чергової спроби розігнати мітингувальників сталася пожежа, згоріла палатка в котрій знаходились довідки про отримані контузії і особисті речі Андрія. На Майдані мій син знаходився до самого закінчення Революції гідності…

Повернувшись додому в лютому 2014 року Андрій був нагороджений Почесною грамотою та нагрудним знаком Полтавської обласної Ради за «Участь в Революції гідності».

Але його патріотизм, любов до рідної землі, до свого народу, української мови спонукав його стати на захист своєї Батьківщини. Незважаючи на те що він не мав військового досвіду за станом здоров’я, в нього була міопія високого ступеню і не служив в армії. Та це не стало для нього перешкодою. Андрій сам добровільно записався до добровольчого батальйону «АЗОВ». В липні 2014 року він пройшов військовий вишкіл в ДБ «АЗОВ». Перед відправкою в зону бойових дій його відпустили на один день додому до рідної Полтави. Повертаючись с населеного пункту Валки Харківської області він загинув в ДТП на 374 кілометрі траси Київ-Харків-Довжанський це сталося 22 липня 2014 року.

Коли мій Андрійко в останній раз виходив з дому їдучи до ДБ «АЗОВ» в населений пункт Валки Харківської області то сказав мені такі слова: «Мамо ти знаєш як я сильно тебе люблю, так я люблю і свою Україну. І якщо буде треба я віддам своє життя за те щоб ви жили в вільній, незалежній Україні» — це були останні його слова.

Мама Андрія БАБІЙ Лідія Олексіївна

24.11.2025 року