МАРЧЕНКО Руслан Володимирович
(27 січня 1978 р. – 11 березня 2016 р.)
Випускник 2000 року
Роки навчання:
1995 – 2000 рр. – Історія та географія
Народився в селі Михнівці Лубенського району Полтавської області.
У 1993 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Михнівці, у 1995 році – з відзнакою Вовчицький ліцей імені В.Ф. Мицика (село Вовчик Лубенського району). Після закінчення Полтавського педагогічного університету працював учителем історії та географії в Дніпропетровській області. У 2004 році закінчив аспірантуру у місті Дніпропетровськ (нині – Дніпро). Останні роки працював в Деснянському районному у місті Києві центрі соціальних служб для сім‘ї, дітей та молоді. 1 червня 2015 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив навідником 1-ї мотопіхотної роти 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Загинув 11 березня 2016 року під час мінометного обстрілу позицій українських військ у промзоні Авдіївки. У той день був на чергуванні спостерігачем. Одна з мін зачепилась за дерево та розірвалася у повітрі поряд із ним.
Нагороди та увічнення пам’яті::
- Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
- 12 жовтня 2016 року в селі Михнівці Лубенського району на будівлі загальноосвітньої школи, де навчався Руслан Марченко, йому відкрито меморіальну дошку.
Зі спогадів одногрупників і однокурсників:
«Скромний, сором’язливий. З дитячою безпосередністю, з такою щирою усмішкою, добрим і відкритим серцем. Відмінник. Завжди сидів на першій парті… Все щось у читальній залі вишукував…»
Альбіна Чурсілова (Іваненко), одногрупниця
«Згадую часи навчання в Полтавському державному педагогічному інституті імені В. Г. Короленка, тоді університет мав ще таку назву. Руслана знаю ще зі шкільних років, оскільки разом навчалися у Вовчицькому ліцеї для обдарованих дітей з сільської місцевості. В інститут ми вступили на різні факультети: він – на історичний, я – на природничий (з другого курсу перевівся на новостворений факультет фізичного виховання). Але впродовж 1-2 курсів ми разом знімали квартиру, бо в гуртожитку місць для всіх студентів не вистачало, і це ще більше здружило нас. Руслан запам’ятався мені як цікавий співрозмовник, надійний товариш, людина, яка мала унікальні знання історичного спрямування. Його розповіді захоплювали і навчали. Ми проводили багато часу за обговоренням історичних моментів Другої світової війни (Руслан розповідав багато цікавих і маловідомих фактів того періоду), грали в шахи, разом відвідували читальний зал та бібліотеку. Як не дивно, але саме Руслан відкрив мені новий, цікавий книжковий світ, повний захоплюючої інформації.
Марченко Руслан Володимирович назавжди залишиться в моїй пам’яті як надійний, вірний товариш, справжній патріот України, людина, яка дійсно гідна звання «Герой України»».
Юрій Мороз, шкільний та інститутський товариш, випускник факультету фізичного виховання 2000 року.
Джерела:
Марченко Руслан Володимирович. URL : https://memorybook.org.ua/16/marchenkoruslan.htm
Марченко Руслан Володимирович. URL : https://ukraine-memorial.org/ua/biography/marchenko-ruslan-volodimirovich/
Марченко Руслан Володимирович. Я пам’ятаю. URL : https://iremember.org.ua/marchenko-ruslan-volodymyrovych
