ЛЕОНІД МИХАЙЛОВИЧ НОВОХАТЬКО

Серед відомих випускників факультету історії та географії чільне місце посідає Леонід Михайлович Новохатько –  доктор історичних наук (1999), професор (2007), член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2013), заслужений діяч науки і техніки України (2004), Міністр культури України (2013 – 2014).

Леонід Михайлович є відомим в Україні істориком, культурологом, мистецтвознавцем, громадським діячем, талановитим педагогом. У Полтавському державному педагогічному інституті імені В.Г. Короленка він навчався у 1971-1975 роках.

Народився Л. Новохатько 11 січня 1954 року у с. Вечірки, Пирятинського району Полтавської області у сім’ї лікарів. Будучи допитливим і обдарованим юнаком, вже зі шкільної парти виявляв глибоку зацікавленість історією, краєзнавством, культурою і побутом рідного краю. Середню школу Новохатько закінчив із золотою медаллю і в 1971 році вступив на історичний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г. Короленка. Роки навчання у цьому провідному педагогічному вищі України (1971 – 1975) по суті визначили його подальший життєвий шлях.

Після закінчення інституту він працював за спеціальністю у школі смт. Чутове (1975 – 1976), а потім – служив у армії.

Науково-педагогічна кар’єра Л. Новохатька розпочалася в 1977 році, коли повернувшись із армійської служби він почав працювати асистентом кафедри історії СРСР і УРСР ПДПІ імені В.Г. Короленка. Зважаючи на реалії тогочасної вищої освіти в УРСР це була досить відповідальна і почесна робота, оскільки викладачами до ВНЗ здебільшого потрапляли лише кращі з кращих, найобдарованіші випускники. На цій посаді Л. Новохатько перебував до листопада 1979 року.

Наступний період науково-педагогічної діяльності Л. Новохатька тісно пов’язаний з Київським державним університетом імені Т.Г. Шевченка, де він 8 років навчався в аспірантурі, працював на посадах асистента і доцента (1979 – 1987).

У 1987 році Л. Новохатько, будучи висококваліфікованим науковцем і викладачем, перейшов на партійну роботу. До 1991 року він працював лектором ЦК КПУ, а також очолював прес-центр ЦК.

У 1993 році Л. Новохатька було призначено завідувачем сектору зв’язків із громадськими об’єднаннями та заступником начальника Головного управління інформації і зв’язків із пресою і громадськістю Кабінету Міністрів України. Так розпочався новий етап у житті Леоніда Михайловича – управлінський.

Займаючи відповідальну посаду, Л. Новохатько виявив себе здібним, наполегливим і майстерним керівником. Уже в 1994 році його призначили керівником служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України. У 1993 – 1994 роках він був радником президента Українського союзу промисловців і підприємців. Крім того, він працював виконавчим директором Держфонду підтримки культур національних меншин України.

З 1996 до 2005 року Л. Новохатько працював заступником і першим заступником Міністра культури і мистецтв України.

Управлінські та організаторські здібності Л. Новохатька повною мірою стали помітні за роки його роботи у сфері культури. Розбудова незалежної України потребувала титанічних зусиль в усіх напрямах. Зокрема, і в культурній сфері. Колеги Л. Новохатька, державне керівництво цінували його як висококваліфікованого спеціаліста і чиновника з великим багаторічним досвідом роботи, який розумів проблеми культури і добре знав усі її проблемні аспекти. Він запропонував нову концепцію вдосконалення роботи з охорони об’єктів культурної спадщини, розробив цінні пропозиції до державної стратегії взаємодії з національними меншинами. Л. Новохатько особисто брав участь і усіляко підтримував різноманітні історико-культурні проєкти, програми реабілітації репресованих діячів науки, культури і мистецтв.

Народний депутат О. Бригинець говорив, що «головною проблемою для Л. Новохатька є те, що він працює в системі, де реалізувати усі свої задуми просто неможливо, оскільки не вистачає повноважень».

У 2005 році Л. Новохатько повернувся до викладацької діяльності. У 2005 – 2007 роках він очолював кафедру зв’язків із громадськістю Київського національного університету культури і мистецтв. У 2007 – 2010 роках працював першим заступником генерального директора Українського інформаційного агентства «Укрінформ».

У червні 2010 року Л. Новохатька призначили заступником голови Київської міської державної адміністрації, де він, зокрема, координував питання культури і охорони культурної спадщини. Л. Новохатько контролював діяльність головних управлінь культури; освіти і науки, сім’ї, молоді та спорту; національностей і релігій; праці та соціального захисту; охорони культурної спадщини; у справах жінок, інвалідів, ветеранів праці, а також службу в справах дітей.

У лютому 2013 року Л. Новохатько був призначений на посаду Міністра культури України. На цій посаді він працював до лютого 2014 року.

Із 2016 року Леонід Михайлович працює завідувачем кафедри реклами та зв’язків із громадськістю Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Науковий доробок Л.М. Новохатька, за визнанням фахівців багатьох галузей наукового знання – естетиків, культурологів, мистецтвознавців, є вагомою складовою розвитку вітчизняної наукової думки. Це стає особливо помітним у світлі його наукових розробок з питань особливостей української культури, збереження національної ідентичності, порівняння особливостей вітчизняної культури з культурно-мистецьким доробком інших країн світу.

У 1999 році Л. Новохатько захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора історичних наук за спеціальністю «Історія України» на тему: Соціально-економічні  і культурні процеси в Україні у контексті національної політики радянської держави (20-ті – середина 30-х рр. XX ст.)».

Загалом Л. Новохатько є автором 7 наукових та науково-популярних книг. Основні наукові праці: монографії: “Українська культура у Європейському контексті”; “Соціально-економічний та культурний розвиток України (20-30-ті роки XX ст.)”; “Німці і німецька культура в Україні”; “Євреї та єврейська культура в Україні “; “Пам’ятки російської історії і культури в Україні”. Більшість публікацій Л.М. Новохатька вийшли в світ як українською, так і іноземними мовами. Зокрема, слід виділити, видання німецькою, англійською, італійською мовами, що справляє важливий вплив на гармонійну інтеграцію наукового і творчого доробку вітчизняної культурологічної думки у світовий інформаційний простір. За одну з них – «Італійці та італійська культура в Україні» (українською, італійською і англійською мовами) Л. Новохатько був нагороджений орденом Президента Італії.

За свою сумлінну працю на ниві українського державотворення Л. Новохатько мав багато відзнак. Найголовнішими є ордени:

• Орден «За заслуги» III ст. (20 січня 2010) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
• Орден «За заслуги» II ступеню (11 січня 2014) — за значний особистий внесок у розвиток вітчизняної культури, багаторічну плідну професійну діяльність.